Чому россійськи кацапи такі, або звичайний день ватника.

Такий собі середній кацап кожен день просинається в маленькій кімнаті, с закритою кватиркою, бо більшу частину року йому холодно, а тому під ранок він нюхає тільки те, що сам набздєв у продовж ночі. Знехотя він йде до ванної кімнати, де намагється більш-менш зчистити з зубів вчорашній перегар. Збираючись до офісу і пов'язуючи з ранку краватку на шию, подумками уявляє себе путіним. Глядячи на себе у дзеркало він зморщуе брові, намагається зробити вияв, що в нього такий саме залізний погляд, як у головного стєрха країни. Уявляє, що його з дому проводжає не мати, а сама Аліна. Що він є альфа-самєць і саме сьогодні йому несподівано дасть секретарка Свєта на яку він дрочить кожен раз, коли лягає спати.

Потім він сідає за руль свого кредитного авто і їде в офіс, який потайки ненавидить більше майже за все на світі. По дорозі його зупиняє інспектор ДПС. Поки він зупиняється, він костерить представника поліції останніми словами, аж поки той не підійде до вікна авто. Тоді він одягає на себе підлабузливу посмішку і підлесливо поглядаючі знизу вгору, починає виправдовуватися перед пузатим і нахабним сержантом, вислуховуючі жарти того про себе і роблячи вигляд, що йому це теж смішно. По завершенню єкзекуції, віддавши нахабному сержанту кілька грошенят, він всю дорогу до офісу буде злобно материти його, дорогу, пересічних россіян навколішки і міркувати, де тепер узяти грошей на обід.

Згодом, він доїзжає до офісу, але його місце на парковці виявляется зайнято більш спритним колегою. Довго і моторошно він шукає собі місце, а потім мчить пішки до офісу, але все одно спізнюється і шеф при всіх, в тому числі і при секретарці Свєті на котру він кожен день… ну ви в курсі, робить йому анальную попобіль, після чого він, притримуючі руками розворочену задницю, мчить до свого компа і починає стрімко робити вигляд, що він, нібито, працює.

Ще недавно він був майже всемогутнім путіним, а зараз він – нікчема. До того ж принижений нікчема. Для того, щоб уняти цей зуд і відчуття власної неповноцінності помноженного на давно розтоптану гідність, він іде писати камменти в ЖЖ. Якби в нього було трохи більше сміливості, він міг би піти проти системи, хоч би і анонімно, але тоді це була би зовсім інша людина. До того ж він тільки-но був у своєму уяві путіним… Ну і, прямо кажучи, бути на боці влади набагато безпечніше… Тому він іде до блогів українських блогерів і починає там потроху срати. Аж поки гуркіт у животі на нагадує йому, що їсти хочеться, а грошенят немає, бо на його гроші сержант ДПС як раз зараз споживає засмажене курча. І тоді він згадує, що можно зарахуватися до відомої компанії працювати ботом і отримувати гроші за те, що він і так робить, до того ж це буде ще патріотичніше і ніби ближче до його кумира путіна.

Життя починає ніби то налагоджуватися і навіть секретарка Свєта, ну та сама, ніби то, поглядує на нього якось з натяком. Тоді він стріляє у колеги трохи грошенят і наважується запросити її на чашку кофе із автомату і розповідає ій про свою нову підробітку, як він б'ється за честь і гідність путіна, подумки уявляючи себе щонайменш секретним агентом. Але секретарка Свєта замість того, щоб перейнятися його героїзмом, чомусь не поділяє його захвату і швидко вшивається.

А потім вона йде кудись з тим самим колегою, котрий, до речі, зайняв зранку його місто на паркінгу, да ще й у підсумку виявляється, що вони пішли на "Марш миру", в підтримку ціх клятих хохлів.

У нього червоніють глаза, жирне волосся починає ворушитись, з вух – ідти пар, він кидається до клавіатури і починає скажено лупцювати по неї пальцами, інколи поглядаючи у методичку, аж до поки з неї не починає ідти чорний дим… З цього моменту він остаточно стає ватником.

Ось так, шановне українство. А ви з ними сперечаєтесь, намагаєтеся щось довести, взагалі вважаєте за нормальних людей…

Tags: Ватники, Новая Украина