Пам’яті співака ротом Кобзона

Як відомо, учора, після довгого й тяжкого конання, відійшов до світу Гіві та інших Моторол, Йосип Кобзон.
Молода, та вже достатньо відома українська партія Демократична Сокира не могла не зібратися, щоб пом’янути цю дивну істоту, народжену людиною, та дати можливо суб’єктивну, але щиру оцінку його діяльності за життя.

Не дивно, що найкраще місто для такого заходу – проклятий шматок біля посольства Мордору, тобто расійськой фєдєраціі. Як відомо, покійний полюбляв дарувати українським онкохворим хлопчикам, які опинилися, не без його жеж зусиль, в окупації, а тому, вже двічі за його зусиль, без прав виїзду за кордон для лікування, бо для тих, кого росія вважає своїм підданим, це заборонено, тобто дітям, яких він сам двічі прирік на смерть, так ось цим дітям він дарував не ліки, не якийсь плейстєйшен, а пірамідку за 100 рублєй. Я не знаю, мабуть, російські хлопці у вісім років ще граються пірамідками, але ж не українськи. Можливо, Йосип вірив у магічну лікувальну силу пірамід, як давні Єгиптяни. Можливо. Тому ми вирішили теж подарувати Кобзону пірамідок. Нехай грається, в казанах зі смолою займатись більш нема чим.

Тож, запрошую вас подивитися, як це було.

Так. Можливо я не досить чітко розумію вік, після якого вже пірамідки не цікаві… Хоча, мабуть, є вік, після якого вони цікаві знову? Насправді, дива робить нестача вмісту спирту у крові пана Матюшина.

Яскраві пірамідки Кобзона викликали ажіотаж у присутніх, особливо у преси.

Ніколи не думав, що коли пірамідок так багато разом, вони такі привабливі та фотогенічні.

І нехай москалі не кажуть, що ми “чужди русскіх народних традіцій”. Ховали Кобзона – порвали два баяни. Це така невеличка данина великому москалю та музиці. Треба відмітити, що три пірамідки хтось приніс ще до нас.

Між тим новенький, ще ніким не юзаний мікрофон, або мікрохвон, як казав Іван Степанович Плющ, схопив та почав засовувати собі до рота Вершник Трегубов. За що я полюбляю Вітю, так це за те, що він вміє достеменно розкласти по полицях те, що інші відчувають, але не можуть сказати. Раніше я вважав, що я так теж можу, але Трегубов набагато крутішій. “Дуже підло реготати над смертю ворожого солдата. Але ж покійний не був солдатом. Він агітував простих людей їхати воювати, але ж сам якось не поспішав на фронт. Тому сміятися над його смертю навіть треба”. Від себе можу додати, що ніхто прямо такі над власне смертю Кобзона і не сміявся. А на віщо, якщо він дав достатньо приводів для цього за життя?

Потім микрохвона взяв наш партійний асасин, він же Великий Інквізитор ПЦ МП (Палаючої Церкви Матріархального Патріархату) Серж Марко.

Він теж сказав кілька слів про життя покійного, а потім дістав пірамідку, яку купив власноруч. Глядячи, з яким коханням дивиться на дивну чорну річ наш закоханий в зброю однопартієць, я вже вирішив, що це якийсь особливий снаряд й зараз буде гучно.

Виявилось, що Марко не дуже знається на пірамідках (і, мабуть, ще на чомусь), та купив таку собі пірамідку для дорослих. Кінчайте ржати, він з двох км у копійку влучає. Іноді.

Серж демонструє, як Харон використає його подарунок, що як би натякає, що він не такий вже і простий.

Закінчував офіційну частину представник золотого фонду українських мужчин Антон Колумбет. Коли він вийшов, жіноча частина присутніх істотно зітхнула. Це був його першій спіч і ми так хвилювалися, що я нічого не пам’ятаю, але нічого приємного для Кобзона там не було. Але те, що у Партії з’явився новий спікер – це факт.

Ну а потім всі понесли пірамідки до посольства.

Скажіть, справді, з білими розами ця пірамідка виглядає значно більш траурно?

Дехто пробує паркан на міцність.

 

 

Не тільки Україна шле вітання від себе.

Але ж почекайте, що то таке ставить пан Матюшин? Думки однопартійців вочевидь збігаються.

Кілька світлин майже без коментарів.

Чомусь, цей ракурс користувався надзвичайною популярністю серед фотографів.

Що сказати на останок? Не треба жити як гівно, поводити себе як гівно і бути гівном. І тоді тобі на могилу принесуть квіти й будуть казати про тебе тільки гарні речі, себто правду. Бо кожному воздасться по заслугах його – і не тільки від бога. Можна мати золотий голос Джельсамино, але мати душу царя Мідаса і перетворювати усе навкруги на лайно. За чим ми й спостерігали на протягу років життя нашого персонажу.

Паровозик, який зміг.

На цьому все, дякую, що були із нами, слідкуйте за новинами.

Доречі. Якщо мінута сміху дорівнює п’яти грамам масла, то ти хто були сьогодні з нами біля посольства, понесли з собою по пачці масла нашару, не кажучи вже про гарній настрій на всі вихідні та спогади на все життя. Аналізуйте на майбутнє.