Пам’яті куренфюрера. Акція в Києві.

Епіграф:
 – Що за життя пішло, ані роботи, ані грошей…
 – А чим ти раніше займався?
 – Я? Так я… Я ж 25 років на ринку куркою торгував!
 – А зараз що?
 – Що, що… Померла моя курка…

Не встигли українці пом’янути Кобзона, як під саме завершення цього свята прийшла звістка про те, як вибухово пом’янув покійного куренфюрер ДНР Захарченко. Кажуть, останнє, що з раптово та з подивом побачив у своєму житті власник волоокого коров’ячого погляду, то була його власна жопа. Але ж поки вся Україна несподівано отримала відразу два прекрасних привода для відмічання на вихідні, Демократична Орда в той же вечір оголосила наступну акцію біля посольства росії, бо як же не проявити свій біль та скорботу разом із парканом посольства небратської країни? Що ми можемо згадати про покійного, окрім торгівлі курками та рекордів по вживанню алкоголю? Та майже нічого – це якщо не рахувати тортури, вбивства, грабежі, сепаратизм, знищення промисловості та економіки віджатих недореспублік, керування НЗФ. Ще він брав Київ за два тижні, розвалював Україну за 60 діб та погрожував Англії, але це, мабуть, наслідок тих самих рекордів по вживанню глоду. Та починалось все з курей. Тому ми та наші друзі покликали українців зібратися біля опівдня, 2 вересня і принести із собою смачної курки, та хто що ще бажає передати покійному в довгий шлях до котла з Кобзоном, Мотороллой-із-ліфу та Реактивним Гіві.

Тут треба дещо пояснити. Так, взагалі ми би бажали бачити Захарченко в суді, або трибуналі з подальшою посадкою до тюрми, куди б ми з радістю регулярно приходили та курощали персонажа. Бо тепер він не відповість за свої зовсім не жартівливі злочини. Але, з іншого боку ми вважаємо, що смерть не є поводом забути, якім гівном був покійний за життя. Ми не претендуємо на роль об’єктивного та неупередженого суду. Ми декларуємо як раз суб’єктивність, але щирість наших поглядів. Захарченко за життя був еталонним лайном і саме так – еталонним лайном ми закликаємо його запам’ятати. Нехай наступні бажаючи стати ватажками бойовиків бачать, що буде з ними потім. Але достатньо серйознощив, це не наш стиль. Наш стиль – це наш сміх, який вбиває наших ворогів. Поїхали.

Представники ДемСокири, або Д7 під’їхали на місце трохи раніше. Ще майже нікого не було і ми вирішили трохи перекурити. До нас підійшли представники НацГвардії, ввічливо привіталися, та запитали – ви знову будете робити акцію? Було приємно, що нас тут вже пам’ятають. Навіть більше – коли вони спитали який повід в акції, то потім спитали й про те, чи будемо ми знову рвати баяни. Бо їм дуже сподобалось 🙂

Десь біля опівдні біля посольства почали збиратися небайдужі українці. З колонки розносилися чаруючи звуки фіналу четвертого акту Лебединого озера.

 Наш столик, який ми підготували для того, щоб пригостити гостей, буквально завалювали гостинцями. А на другому плані ви бачите своєрідний меморіал з трьох фото. На них Кобзона та Захарченко закреслено червоною фарбою, а путіна кисть теж вже почала закреслювати.

Приїхала преса. На жаль, вони зняли тільки самий початок.

До речі, в нашім магазині на ФБ можна купити як нові футболки Д7, так і раритетні вже ДемОрдинськи.

А до портретів наших героїв люди все несуть та несуть – здебільшого курку у різноманітних проявах.

Так само і на нашому столі місця вже майже нема.

Людей все більше.

І вони все несуть та несуть…

Почалась офіційна частина.

І тут бачу – москаль! Та ще й з фотіком. Ми його, звичайно з’їли, а потім розі п’яли та відправили до інших рабів.

Міністр внутрішніх зловживань Д7 разом із добровільним помічником відкорковують шампанське.

 

Настоянка глоду! Як ми могли забути про таку “вкусняшку”?

– Ні, це не я насцяв. Може, ти?

Дехто прийшов зі своїми ємкостями.

      

А дехто – зі своїм коньяком та аж мружиться від задоволення.

Ну, пом’янемо!

Стіл, здається, гумовий! Як на ньому стільки вміщується?

А ось і послання покійному – нехай не забуває нас на тому світі.

А наш імпровізований меморіал все росте.

Захарченку від українського народу. Незлого, але з дуже, дуже гарною пам’яттю.

Але ж недарма ми скупили майже усіх кур гриль в навколишніх супермаркетах!
Право насадити першу курку гриль на пляшку від шампанського надається одному з вершників Д7, пану Нойнецю!
Разом із помічником вони створюють щось подібне до совецької статуї “Рабочий и колхозница”

Курка на пляшці займає почесне місце на меморіалі.

Наша партійна колонка почала співати голосом Шуфутинського про “3 сентября”

Повну версію відкоркування цієї пляшки ви можете побачити тут.

А у нас – танці!

 

Трохи облич:

Чарівна Хельга Топольська.

До речі – Юрій Богданов. Унікальна взагалі людина – з десь дитячим та завжди привітним обличчям, але жорстким та гострим як скальпель розумом. Бійтеся, вороги – зовнішні та внутрішні 🙂

 

 

Юрій помічає на посольстві камеру, яка уважно за нами спостерігає та пропонує привітати росіян.

Вітаємо!

Ще трохи облич:

Хельга танцює. На жаль, не встиг зняти “Танец маленьких лебедей”, прем’єра якого з аншлагом пройшла за її участі, та з участю ще декого. Танець зустріли “долгими и продолжительными аплодисментами, переходящими в бурные овации”.

 

 

Хто не впізнав нашого москаля – Просто Вова. Але він більше не москаль, тому що москаль – це той, хто працює (раніше – військовим або урядовцем, зараз – більш загально) на моськовського царя. А Вова більше на нього не працює. Вова – молодець. Будь як Вова.

Олексій Петров. Дуже відома людина, блогер та воїн. Він теж, окремо від нас запропонував своїм друзям зібратися 2 серпня біля російського посольства. Бо у гарних людей думки збігаються, який би батхерт це не викликало у деяких.

А народ взявся ставити персональні курки-на-шампанському під меморіал.

Курку треба розпакувати, обережно розсунути їй лапки та насадити на пляшку, уявляючи, що це – Захарченко, Кобзон або путін.

Дехто, не будемо показувати пальцем, бо це неввічливо, прикрасив інсталяцію кров’ю, роль якої виконав український кетчуп.

Але дехто надихнувся кетчупом, та продовжив художні прояви.

Юрій Гудименко молиться богу Р’Глору за скоріше падіння путинського режиму, та приносить криваву жертву. Роль кривавої жертви виконав пакетик томатного соусу з символу наших американських друзів – Макдональдсу. Так повелів нам Госдеп. Пакетик несподівано перелетів паркан та впав на території посольства, що було однозначно трактовано присутніми як добрий знак.

Ми вирішили зробити фінальну світлину на фоні будинку російського посольства на пам’ять – бо хто знає, скільки він ще простоїть?

Добавить комментарий

Войти в один клик через соцсеть: