Насчет Фарион
Провокаторы и долбоебы бывают везде.
И тут, мне кажется, важна не Фарион, которая наговорила за свою жизнь волне достаточно, чтобы было понятно, что это за человек. Как была коммунисткой, так и осталась.
То что ее сорвало с резьбы окончательно тоже понятно – в родном Львове ее прокатили на выборах с большим треском. Поэтому "все козлы" – и народ в первую очередь. Сейчас все тиражируют ее спич про русскоязычного Феникса и забывают как она назвала простых людей, не проголосовавших на выборах. Лично я считаю, что на этом можно спокойно ставить на ней крест как на политике и все что она лает больше не имеет значения – караван идет дальше без нее.
Так вот, повторюсь, тут дело не в Фарион, с ней всё ясно. Тут дело уже во всей Свободе. Или Тягнибок официально и показательно выгоняет ее из партии и публично извиняется, или вылетает из каравана вместе с ней.
И я, как раз, не призываю присоединяться к требованиям к Тягныбоку извиниться, выгнать и пр. Наоборот. Надо молчать и смотреть, что сделает он сам, без давления. И потом судить по поступкам. В принципе, похоже, и с ним все становится понятно, ибо реакция должна была быть незамедлительно.
Вообще, Олега даже в чем-то жалко. Он изначально позиционировал Свободу как радикально правую партию со всеми разговорами о исключительности украинской нации и рассказами про страшных москалей и жидов, которые гнобят. Но такое правое поле присуще только ущербным, неполноценным нациям, в которых достаточно убогих, которые во всех своих неудачах винят других. Но, слава богу, украинская нация окрепла и ей больше не нужен убогий костыль нацизма.
Сколько усилий Тягныбок потратил, чтобы замылить те неприятные моменты начала своей политической карьеры… И не заметил, что страна повернулась и то, что раньше было его политическим полем просто осталось вне игры. Пришли другие правые, люди дела, которые понимают разницу между здоровым нацонализмом и простым нацизмом и не приемлют второе. И он пролетел.
Может, потому и молчит, что проект "Свобода" похоронен и говорить просто не о чем?
Тогда понятно.
Хотя все равно своим молчанием он как-бы поддерживает Фарион и пачкается одинаково с ней уже просто как человек.
Но это уже его проблемы.
Собаки лают, а караван уже ушел.
Если у вас появилось непреодолимое желание добавить меня в друзья, тыц сюда. :))))
Дорогие гости! Дабы не быть забанеными сразу и не бегать потом с траурными воплями про плохого меня, большая просьба перед написанием первого каммента потратить чуток времени и прочесть верхний пост и правила блога в нем, что, несомненно, послужит делу взаимопонимания и пресечения ненужных обид. Заодно узнаете, кто я и почем почему. Сердечное спасибо!
Надія Паливода 10 листопада о 12:08 · Змінено · Навіщо ви в це полізли, Юрий Бирюков? Навіщо вам те питання мови, вам нудно було жити? Важко знайти людину в Україні, яку б я поважала і чиїми вчинками захоплювалася би більше, ніж вашими. І як же прикро, що навіть такі люди здатні на абсолютно тупі й бездарні речі. З якого переляку ви вирішили, що якщо лупанути з усієї дурі в рану, то її можна таким чином вилікувати? Ви в силу своєї прямолінійної кипучої діяльності не стикалися, може, ніколи з таким поняттям у психології, як “хворе місце” – в людини чи в нації…воно потребує проникливості, уважного обходження й елементарних психологічних знань. Не дав вам Бог таких якостей – нащо воно вам здалося? Так ні ж, треба було з витонченістю носорога розсікти немалу купу своїх підписників на “я и мои пацаны, мы все русскоязычные” и “вышеВАТНИКИ”. Хірург хрєновий. Навіщо нам ті фсб-шники і провокації Кремля? ми й самі все зробимо. Вас обурила шалена реакція обурених людей? Бляха, ну прийдіть у дитбудинок, зберіть навколо себе сиріт і видайте на гора розумну думку: “У мене є мама й папа, а у вас немає, хахаха”, або зберіть групу батьків, чиї діти хворі на дцп, і ловко протиставте: “У вас діти хворі, а в мене здорові, ляляля” – і спостерігайте за реакцією. Ви думаєте, якщо наступити на найбільш болюче місце, то хтось змовчить? Та вас знесе нахрін лавиною обурення, а ви будете летіти й кричати – “НеадекВАТНІКИ!!!”, не розуміючи (справді – не розуміючи??) причин такої поведінки. У хворої знедоленої нації найбільш болюче місце – її мова. Подивіться на карти поширення української мови до революції 17-го року, подивіться на карти її поширення вже в 70-ті роки при радянському союзі. Де поділися всі ці люди? Куди за два покоління могли зникнути мільйони людей, цілі україномовні села й містечка? Скільки болю, вбивств, репресій, депортації, зруйнованих сімей ховається за цими цифрами? Застиг той біль десь там у підсвідомості – то не чіпайте вже його, не руште. Ми ж, українці, уміємо гарно забувати – це в нас прямо дар. Чудово ладнаємо в побуті з російськомовними, майже не помічаємо, як у маршрутці на “На зупинці, будь ласка” обов”язково пару чоловік на тебе вилупляться, майже не нервуємо, коли дитина приходить зі школи заревана, бо “вони сказали, що не будуть зі мною дружити, бо говорю українською”, майже не обурюємося, коли не можемо знайти в магазинах українську книгу чи пресу, майже спокійно просимо якийсь там український сайт започаткувати україномовну версію. Цей майже спокій, Юрію, дається нам непросто. Хитку рівновагу вдається зберегти тому, що ми в першу чергу вмикаємо розум, а потім емоції. І розуміємо, коли варто щось сказати, а коли краще просто жувати. В День української мови та писемності, повірте, не варто було. Сподіваюся, ви надалі будете діяти виключно з розумом. https://www.facebook.com/nadia.palyvoda/posts/10201936331888931
Собаки лают, а караван ИДЕТ.
Путин стоит на Манежной с плакатом в рукам: “Подайте на Украину, санкции заели”. Его спрашивают: “На что пойдет наш транш?” Отвечает: “Напалму купим”. Люди дают, чего не дать. Но, если честно, не очень охотно. Медведев пасется на Тверской в попоне из украинского флага. На самом деле высматривает, где лошадь украсть. Еще не украл. Жирик – на Ленинском, сам в толстовке, на лбу папаха с бубенцами. Подают главным образом едой… Дальше в http://roar22.livejournal.com/8922.html
“Свободе” конец. На западной Украине Свобода с БЮТ еще 2 года назад на выборах набрали суммарно 70%, а теперь на двоих и 15% нет. Без противоставления с яныком они не нужны людям. За свободу голосовали, чтобы было кому с рыгами в парламенте подраться в меньшинстве.
Настоящие патриоты должны переходить на украинский язык, потому что Путин воюет и против украинского языка», — так народный депутат Украины от партии «Свобода» Юрий Сиротюк в комментарии корреспонденту ИА REGNUM сегодня, 12 ноября, отреагировал на обвинения советника президента Украины Юрия Бирюкова в раздувании языкового вопроса. В частности, депутат «Свободы» заявил, что чем больше на Украине русскоязычного населения, тем выше шансы дестабилизации ситуации. А вы на Фарион накинулись.
Вроде как правильно писать “бывший народный депутат”.
“бывший народный депутат”.. . Мавр сделал свое дело, мавр может уйти?
Ну, в общем, о том и речь, что Свобода идет лесом…
Революции пожирают своих детей… Интересно, кто следующий?
нам, западенцам, она тоже оскомину набила, вот и турнули “свободу”))) По ее логике, после гитлера надо было запретить немецкий язык)))
Все-таки наївно було б думати, що пані Фаріон погана, а пан Тягнибок – принципово інший. Це все-одно, що вірити, ніби “добрий слідчий” дійсно добрий, на відміну від “злого слідчого”. В політичній верхівці “Свободи” в кожного було своє амплуа, зокрема в Ірини Фаріон та Юрія Михальчишина. І свої ролі вони виконували щонайменше задовільно – інакше, їх би вже давно турнули звідти. Виганяти ж Ірину Фаріон зараз, через те, що вона ляпнула щось неполіткоректне – це було б помилкою. Електоральних плюсів Тягнибокові від цього б не додалося. Натомість, багато в кого склалося б враження, що він, як безпринципний “щур”, кидає своїх людей. Подібний трюк підходить тільки для ідіотів, але в очах останніх Тягнибок після цього виглядатиме слабаком. Вихід для “Свободи” міг би бути в іншому – в докорінному реформуванні партії, в її модернізації. В залученні нових яскравих лідерів, які б відтіснили пані Фаріон спочатку на другий план, а потім – на заслужену пенсію. Правда, в такому випадку, панові Тягнибоку доведеться докласти багато зусиль, щоб відповідати новим стандартам і не опинитись там само, де й його соратниця.